«ВНУТРІШНЄ – ЗОВНІШНЄ» В РАННЬОХРИСТИЯНСЬКОМУ СВІДЧЕННІ

_

Канонічне євангельське оповідання згадує такі категорії протилежностей як «нижнє - вишнє» євангеліста Іоанна («ви від нижніх, Я від вишніх») та «зовнішнє – внутрішнє», наприклад в згадці про деяку «темряву зовнішню» у євангеліста Матвія та Царство Боже, що «всередині вас є» - євангеліста Луки. Ранньохристиянський період свідчить про існування деякого уявлення або навіть і вчення, що зверталося до категорій цих протилежностей. Так промова 27 євангеліста Фоми доносить нам наступне: «…ми увійдемо в царство? Ісус сказав їм: Коли ви зробите двох одним, і коли ви зробите внутрішню сторону як зовнішню сторону, і зовнішню сторону як внутрішню, і верхню сторону як нижню …». Ранньохристиянські свідки, таки як Климент Римський та Климент Олександрійський, так чи інакше були знайомі з цією промовою, тлумачили її й відносили саме до проповіді Спасителя. І саме міркування по цьому моменту вчення цікаво доносить до нас євангеліст Пилип.

Так, євангеліст Пилип являє для нас свідка того часу щодо промов Спасителя та варіацій тлумачень цих промов. Щодо вчення відносно цих категорій протилежностей він приводить відому йому промову (яку на жаль реконструюють внаслідок пошкодження рукопису) та міркує або полемізує в рамках відомих йому уявлень та тлумачень. Точному розумінню його міркувань заважає руйнація тексту (69), але деякі моменти можна цілком виділити.

69. [Господь сказ]ав: Я прийшов [зробити частини нижні] подібними частинам [верхнім і частини] зовнішні - частинам [внутрішнім. Я прийшов поєднати їх] там. [Він відкрився у тому] місці у [символах і образах]. Ті, хто каже, що... є на вершині... вони помиляються. [Бо] той, хто [так] відкрився, є той, кого називають: той, хто від низу. І той, кому належить приховане, є той, хто вищий за нього. Справді, добре сказати: внутрішнє та зовнішнє та зовнішнє від зовнішнього. Тому Господь назвав загибель "темрявою зовнішньою". Немає нічого поза нею. Він сказав: Отець мій, який у прихованому. Він сказав: Увійди до своєї кімнати, зачини свої двері за собою і молись своєму Отцеві, який у прихованому, тобто тому, хто всередині всіх їх. Але той, хто всередині всіх їх, це Плерома. За нею немає нікого, хто б був усередині. І це той, про кого кажуть: Той, хто над ними.

А отже, Пилип проводить чітку паралель та тотожність між категорією «вишнє» та категорією «внутрішнє». Тобто космологічна модель з іншим вищим світом проти цього нижнього світу розглядається ним через так званий антропологічний простір буття самої людини. При цьому «нижнє» та «вишнє» це не космічна будова, а простір самої людини, її зовнішній та внутрішній світи. Пилип розвиває думку і приводить цікаву промову, котра відома нам по Євангелію Матвія: «увійди до своєї кімнати, зачини свої двері за собою (і) молись своєму Отцю, який у прихованому». Фактично євангеліст Пилип робить акцент саме на тому, що Отець перебуває в глибині таємного, а отже і відкривається в глибині внутрішнього простору людини.

З точки зору біблеїстики можна припустити, що Пилип не користується Матвієм як першоджерелом, а використовує деяке загальне першоджерело для них обох, але котре Матвій розвив вже в іншому напрямку з тлумаченням засудження практики публічності молитви фарисеїв. Далі Пилип в рамках цього центру відкриття Отця розміщує "Повноту". Наголошує її як паралель і саме в глибинному невидимому центрі духовного простору. Він резюмує в наголошенні, що той хто перебуває у цьому внутрішньому глибинному центрі - це є той, про кого кажуть, що він над всім. А цьому центру для Пилипа протистоїть зовнішнє видиме. У відсутності Повноти воно і стає тому темрявою ззовні, що і було назване загибеллю.

Євангеліст Матвій багаторазово напряму звертається до категорій «внутрішнього - зовнішнього». Але воно не несе якогось метафізичного змісту. Щобільше, в ньому навіть порушений або відсутній цей зміст. Згадка категорії використовується в викритті лицемірства фарисеїв, коли внутрішнє несе щодо їх прикладу саме негативний зміст. Матвій єдиний з синоптичних євангелістів використовує висловлювання про темряву зовнішню і робить це тричі. Але ця темрява у нього являє собою деяке місце перебування невірних або грішників, куди вони будуть «викинуті» згідно з вироком суду. При цьому його згадка про зовнішню темряву створює якусь дивну есхатологічну посмертну майбутню картину буття. В ній весь світ чомусь заповнений темрявою і тільки в якомусь місті локалізується майбутнє царство небесне. Але воно занурене й оточене нескінченим царством темряви й страждань. А дивність цю можна пояснити саме тим, що в першооснові був саме момент вчення з уявленням про простір буття людини, внутрішній та зовнішні світи, протиставлення невидимого внутрішнього до видимого зовнішнього. І як передає євангеліст Фома про пошук і відкриття світла саме «всередині чоловіка світла». Коли той починає сіяти для світу зовнішнього і без відкриття чого будь-яка людина і перебуває по суті в стані загибелі в темряви зовнішнього світу без Повноти. І якщо у звістці євангеліста Пилипа зовнішня темрява це по суті саме духовний стан і стан буття без відкриття Повноти, то для Матвія це майбутній есхатологічний суд, вигнання души людини із Царства Божого у темряву. А таке подальше есхатологічне тлумачення і породжує цю дивну картину світу темряви. Тоді як початково це мислилося саме станом буття, а відкриття внутрішнього світла і життя в ньому - по суті шляхом до спасіння.

Влад Вальберг
01.06.2022
vladvalberg@gmail.com

Далі >>>
_

В рубрику

Рубрики

Головна