Психоаналітика, трансперсональна психологія та гностицизм, несвідоме у гностицизмі, Елайн Пагельс, психологія Грофа, вчення Ісуса, практики у християнських гностичних громадах, розвиток свідомості

Сама Елайн Пагельс проводить паралелі повчань і практик гностичної традиції, що стоять за ними, зі сферою психоаналізу. "Мало хто з психоаналітиків не погодиться з висловом, який приписують Ісусові в Євангелії від Хоми: "Сказав Ісус: Коли ви знайдете це в собі, то те, що у вас є, врятує вас. Якщо ви не володієте цим у собі, то те, чим ви не володієте, умертвить вас". Також вона проводить паралель щодо мети психоаналізу, коли людина виводиться з-під впливу глибинних природних несвідомих процесів до розумного осмислення, з тим, що описують знайдені тексти гностичної бібліотеки. "Гностики визнавали, що слідування гнозису втягує кожного в індивідуальний, важкий процес боротьби з внутрішнім опором. Вони характеризували цей опір гнозису як бажання спати або бути п'яним - тобто залишатися в несвідомому стані. Так Ісус (який в іншому місці каже: "Я - знання істини") каже, що, прийшовши у світ, знайшов їх усіх п'яними, Я не знайшов жодного з них спраглим, і Моя душа засмутилася над синами людськими, бо вони сліпі у своєму серці та не бачать, що прийшли у світ порожніми. Вони шукають знову піти зі світу порожніми. Але тепер вони п'яні". "Наставник Силуан, повчання якого були відкриті в Наг-Хаммаді, переконує своїх послідовників чинити опір несвідомому: ... залиш сон, який важкий для тебе. Вийди із забуття, що наповнює тебе темрявою... Чому ти йдеш за темрявою, якщо тобі надано світло? Премудрість закликає тебе, і ти любиш дурість... дурна людина... стає шляхами для похоті усіх пристрастей. Вона плаває в пристрастях життя і пішла в глибину... вона подібна до корабля, який вітер кидає з боку в бік, і до коня, що вирвався, в якого немає вершника. Адже він позбувся вершника... Перш за все... пізнай своє походження, пізнай себе...". Але наскільки гностичний підхід може бути порівнянний із підходами психоаналітики?

Психоаналітик, як уже зазначалося, розглядає в людині дві сторони - свідому та несвідому. І несвідома - визначає, що є в людині й що намагається визначити її, до чого вона чомусь прагне і від чого вона чомусь страждає. Для суто матеріалістичної парадигми несвідома сфера людини формується від моменту початку зачаття, коли життя, що зароджується, вбирає в себе відбитки сприятливих або негативних для нього процесів, які відбуваються ззовні, і далі й відбиваються в так званій несвідомій сфері. Так звана трансперсональна психологія стверджує, що несвідома сфера несе на собі відбиток і впливи того, що виходить за рамки моменту зачаття і відповідно фізичного існування, і оперує вже в нематеріалістичній парадигмі, вдаючись також і до категорій релігії для опису того, з чим стикається. Однак при цьому також успішно демонструє терапевтичний ефект від виводів на свідомий рівень інформації з тих позамежних областей. І в цьому плані підхід християн гностиків можна зіставити з підходом трансперсональної психології. Адже вони також заявляють про значущість і вплив глибинних підсвідомих процесів, які сприймаються як такі, що виходять за рамки цього матеріального існування. Коли саме ці процеси спонукають людину до пошуку і при цьому лежать поза її поточною свідомою частиною, поза цією створеною навколишнім світом особистістю і поза часом початку фізичного життя. Адже істинне джерело в такому разі для них не належить цьому світу.

Як особисто видається мені, то практика трансперсональної психології Грофа орієнтована саме на терапевтичний ефект від виведення у свідому сферу та відкритого переживання там того, що несло негативний вплив, після чого і приходить звільнення. При цьому особистість інтегрує в себе отриманий досвід і підіймається над усім цим, знаходячи цілісність. У цьому процесі людина проходить через усвідомлене переживання викликаних з підсвідомих глибин бачень травмуючих образів і ситуацій. Тоді як представлене текстом Євангелія Фоми вчення Ісуса орієнтоване на акцент і виявлення та подальше творення прихованого і захованого світла, світильника - істинного образу. Ісус при цьому представлений вогнем, що запалює цей процес, і своєрідним дзеркалом, що дає змогу через нього побачити й набути учню істинний образ у собі й далі інтегрувати цей досвід у свою особистість, відновивши таким чином цілісність. І в цьому всьому є і схожість, і виявляється відмінність. Заховане в людині заточене в темряві реалій цього світу світло, тут як відблиск іншого буття, що супроводжує в житті й долі, і розкриття його з подальшою життєвою реалізацією є, по суті, шляхом порятунку з поверненням до свого вічного й благого втраченого витоку. Примітно, що сама канонічна євангельська традиція гармонує з уявленням про загублену коштовність та її повернення і принципово не несе в собі поглядів гріхопадіння [4].

Самі ж десятирічні досліди Грофа приводять до висновків про несення людиною в несвідомому своєрідного "інформаційного відбитка", і навіть не з "лінії" її передіснування, а з певної сфери переживань узагалі всього, хто колись жив, коли особистість у згаданий спосіб звільнялася від тягаря, що тягнувся всередині неї, від негативу, що обтяжував її. Християнське ж самопізнання в такому разі відкривало в людині те, що давало змогу знайти їм вічне благе царство з виходом із цієї всієї системи взагалі. Однак ніщо не заважає вважати, що дії Пастиря доброго і цілителя душ мали й інші спільні моменти, тут же акцент на тому, що можна спробувати відтворити на підставі давнього джерела Євангелія Фоми. І як зазначається дослідниками, воно орієнтоване на набуття учнем внутрішнього царства зараз. Євангеліє Фоми навіть і протистоїть поглядам і надіям, що воно кудись саме прийде, десь саме раптом з'явиться, і водночас усе саме собою чудово вирішиться, але проголошує його як стан свідомості та, по суті, загалом внутрішнього світу, а далі - способу мислення й життя. І будучи не просто психологічною практикою, але релігійним вченням, тут учень переходить таким чином у життя, по суті долаючи смерть. Тому й подібне розкриття внутрішнього світу було порівнянне з розкриттям таємниць всесвіту. Адже що може бути важливішим за в такий спосіб зустрічі з Ісусом, що може бути важливішим за здобуття царства і повернення до свого вічного витоку, адже перебування в цьому світі є перебуванням на чужині, а потаємне ядро внутрішнього світу вважалося місцем повноти й місцем зустрічі з Богом. Певно, тому подібні практики й устремління ніколи й не позиціювалися якимись лікувальними методами широкого вжитку, адже й самі тексти говорять про подібне лише як про долю обраних. А самі ж ці реконструйовані уявлення можна віднести до зафіксованого раннього віронавчального зрізу, ще до подальшого розвитку віровчення з осмисленням хрещеної смерті, яка вже відбулася. Але час повернутися до базової тематичної лінії та підбити підсумки.

Дивовижним чином, але течії та погляди, які нині в релігієзнавчих колах позначені як гностичні або точніше сказати представляли гностичне християнство перших століть, імовірно, мали перетину з поглядами та навіть практиками сучасної психоаналітики. Об'єктом і того й іншого є внутрішній світ людини. Психоаналітика (багато представників напряму) розглядає людину в аспектах істинного і хибного Я, описуючи перше справжнім, самобутнім і творчим початком, а друге - своєрідною захисною структурою, сформованою під тиском вимог навколишнього світу, що оточує людину. Певним чином двійковий поділ можна виявити й в ранньохристиянських поглядах. Психологія і психоаналіз торкаються і питань процесу розвитку свідомості та особистості в рамках еволюційної моделі. Ранньохристиянські погляди також оперують у сфері становлення особистості, тільки роблять це в релігійному ключі знання суті цього світу і головне - відкриття істинної особистості, набуття царства і стану життя, розв'язуючи в такий спосіб базове питання скінченності буття і набуття безсмертя у відкритому спасенному внутрішньому стані життя, і такий підхід відносять безпосередньо до свого засновника. І такий підхід ніяк не залежить від того, яку картину виникнення людства малює науковий світ, на відміну від нині ортодоксального погляду, для якого наукова картина стає неприпустимою. А в ракурсі біблеїстики самі ці уявлення гностичного християнства мають масу відображення в самому новозавітному біблійному корпусі, нагадуючи про ту цікаву розвилку, яка колись в історії становлення християнства і сталася.

1. Движущая сила «библейской зоологии».
2. Элайн ПАГЕЛЬС. ГНОСТИЧЕСКИЕ ЕВАНГЕЛИЯ.
3. «Cущие от Истины в Ев. Иоанна».
4. «Звучала ли история грехопадения в евангельской проповеди Xриста?»