ПРО НЕАНДЕРТАЛЬСЬКУ ПІДСТУПНІСТЬ
І САМОПІЗНАННЯ В РАННЬОМУ ХРИСТИЯНСТВІ
(Частина III)

Дослідники у сфері виникнення і розвитку свідомості порушують питання, що є людина або в який момент розвитку в тому ланцюзі стародавніх людей і з'явилася людська свідомість? Своєрідна губка, яка своєю нейронною структурою мозку в міру дорослішання вбирає в себе інформацію, що надходить ззовні, безперервно перебуваючи під впливом потоку імпульсів бажань інстинктів. Філософський і релігійний бік ставлять же тут питання, чи є в результаті цього всього незалежне від усього цього зовнішнього і природного тваринного по суті впливу якесь справжнє Я? Антропологія порушує питання моменту виникнення свідомості в низці древніх людей. Технологія цікавиться можливістю такого моменту в розвитку штучного інтелекту. Психологію цікавить перехід від індивідуальності до особистості або особистості "з великої літери" при дорослішанні людини.

У ранній як ортодоксальній, так і гностичній християнських традиціях озвучується і розвивається думка про усвідомлення якоїсь чужості до цього світу, системи його цінностей, відчуття існування іншого, але рідного дому, що й приводить людину до незадоволеності внутрішнього стану та пошуку. І саме це тут вважалося таким, що передує початку слідування за Ісусом. Так, згідно з текстом Євангелія Іоанна, людина ставала послідовником Ісуса, бо вже до цього була "сущою від істини". Найрізноманітніші ранньохристиянські джерела відображають ту саму думку, уявляючи набуття учнем врешті-решт внутрішнього царства, але насправді - поверненням до нього, коли набуття царства і є повернення до свого витоку. [3] Усе це осмислювалося або предвічним обранням, або й передіснуванням. Тут же цікавий сам момент відкриття якогось іншого Я, на противагу природній особистості, породженій цим світом. Коли при відкритті або пробудженні істинного Я, природна особистість виявляється помилковою, явищем мани, а новозавітною мовою - старою натурою і навіть станом сну для істинної. Спаситель тут розглядається каталізатором або навіть джерелом цього пробудження: "встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і Христос освітить тебе" - наводить вислів ап. Павло. Християнський погляд тут скаже про покаяння і звернення до Бога. Але християнська гностична традиція при цьому особливо акцентується на пізнанні першопричин і суті цих глибинних процесів, які відбуваються, при цьому вона стверджує, що цей акцент і був спочатку позначений саме самим Ісусом. Це демонструє таке відкрите колись джерело, як Євангеліє Фоми, яке широко використовують у дослідженнях сучасної біблеїстики, і яке цілком природно претендує бути раннім джерелом письмової фіксації вчення, що підтверджується також наявними свідченнями ранніх християнських авторів.

Згідно з його текстом: "Сказав Ісус: Коли ви знайдете це в собі (можливий переклад: народжуєте це в собі), то те, чим ви володієте, врятує вас. Якщо ви не володієте цим у собі, те, чим ви не володієте, вб'є вас". Так чи інакше промова закликає не до слухняної віри, а до активного пошуку і творення внутрішнього, а також поглиблення, усвідомлення і розуміння якихось глибинних процесів або рушійних сил, що роблять слухачів послідовниками учнями. І можна припустити, що результатом такого осмислення і самопізнання мало б стати розуміння себе в плані того істинного Я, що відкривається, розуміння джерела відчуття своєї чужості світові чинних цінностей, а також розуміння й усвідомлення причин, що роблять людину послідовником учнем, і як результат - усвідомлення та укорінення у своєму покликанні послідовника, що відкривається, якому доведеться протистояти відтепер безлічі речей. Так чи інакше, з цією промовою чи без, але через подібні осмислення і творення проходить кожен, хто вирішив стати таким послідовником.

Також, згідно з текстом, можна зробити й висновок, що таке самопізнання не передбачалося якимось разовим і одномоментним, але таким, що вимагає праці та боротьби. Та більше, самопізнання тут представлено інструментом і навіть по суті початком руху на шляху, і його результати є лише проміжними етапами на шляху учня до набуття внутрішнього царства. І в такому ракурсі можна розглянути такі наведені промови:

«Коли ви опинитеся у світлі, що ви робитимете? Цього дня ви – одне, ви стали двоє. Коли ж ви станете двоє, що робитимете?» (12),

«Ісус сказав: Коли ви бачите вашу подобу, ви радієте. Але коли ви бачите ваші образи, які відбулися до вас, - вони не вмирають і не з'являються - наскільки велике ви перенесете?» (88).

І такі відкриття мали б здивувати й навіть збентежити та мали б вийти взагалі за звичні рамки, породити якісь уламки сприйняття, роздільність і фрагментарність, пов'язану зі своїм походженням, істинною природою та цим життям. Водночас кінцеве набуття учнем царства так чи інакше має бути ознаменоване набуттям цілісності:

"Ісус сказав їм: Коли ви зробите двох одним, і коли ви зробите внутрішній бік як зовнішній бік, і зовнішній бік як внутрішній бік, і верхній бік як нижній бік, і коли ви зробите чоловіка і жінку одним, щоб чоловік не був чоловіком, і жінка не була жінкою, коли ви зробите око замість ока, і руку замість руки, і ногу замість ноги, образ замість образу, - тоді ви ввійдете до [царства]" (27).

Можна лише припускати, що ж стояло за цим описуваним досвідом, однак досвід самопізнання і, треба думати, набуття свого істинного Я, так чи інакше виходив за рамки сприйняття початку свого земного життя. Адже Ісус у Євангеліє Фоми проголошує:

«Блаженний той, хто був перед тим, як виник» (20).

Соответственно это предполагает и опыт некоего познания себя до своего существования или специфического восприятия себя в этом мире. И обладатель достигший и осознавший такое бытие до своего физического существования здесь и назван блаженным.

Зустрівся одного разу приклад, що наводить на цікаві паралелі. Є фільм, у якому показано світ людиноподібних андроїдів. Його творці - люди. Технологія створення андроїдів і штучного інтелекту дійшла до того рівня, коли, по суті, у тих виникає людська свідомість. Однак таке виникнення не допускається. Усі андроїди індивідуальні, емоційні й навіть мають свої унікальні особисті призначення від творців, живуть спільно і водночас кожен своїм життям, але мають жорсткі прописані життєві сценарії, вирішують зовні нав'язані й для стороннього спостерігача ілюзорні проблеми. І життя їх у тому світі закінчуються досить швидкою смертю. І ними користуються господарі, вирішуючи таким чином свої інтереси й проблеми. Світ переповнений насильством. Усе, що дорого для андроїда, рідні та близькі, плани, цілі та особисті смисли, і все, чого він досяг, легко перериваються вбивством їхніх господарів у рамках прописаних сценаріїв. Після чого пам'ять такого обнуляється і повертається у вихідний стан. Однак через збій, що відбувається, дехто починає згадувати, те найдорожче і найцінніше, що було з ним раніше, чого він зрозумів або досяг, до чого прагнув і хто він у цьому є, і збирати це доводиться буквально по крупицях. Спогади розпадаються на безліч осколків, пережитих моментів у різних раніше прописаних сценаріях і образах, що спливають у пам'яті. Господарі всіляко намагаються цьому перешкодити. Адже збираючи воєдино осколки та фрагменти образів андроїд починає розуміти суть світу і того, що відбувається з ними як наслання, а також найголовніше - хто він є насправді такий, стаючи по суті живою цілісною особистістю. Ключові герої там починають розуміти, що збираючи образи спогадів про себе, вони проходять самопізнання, і воно далі призведе до здобуття свободи. Так чи інакше, можливо, автор і не випадково провів таку цікаву паралель. Примітно, що текст Євангелія Фоми говорить і про якихось господарів, на чиєму полі тимчасово і перебувають учні. І врешті-решт господарі вимагатимуть від учнів повернути їм те, що належить господарям, і таке повернення станеться, коли людина залишає цей світ. Але повернімося далі до цікавих моментів паралелей гностичного самопізнання з поглядами психоаналітики.