ПРО НЕАНДЕРТАЛЬСЬКУ ПІДСТУПНІСТЬ І
САМОПІЗНАННЯ В РАННЬОМУ ХРИСТИЯНСТВІ
(Частина II)

Виходячи з найвідомішого нині нам і загальноприйнятого християнського першоджерела, найменування якого тут можна навіть і не озвучувати, існували зовсім інші моменти релігійного сприйняття. При цьому наш світ підпорядкований чомусь раптом не Богу, а якимось "Початкам й Владам" (велика літера позначає застосування термінів). Найменування їхнє не персоніфіковане, але можна однозначно сказати, що вони тут головні, "рулять" і правлять, а також світ цей смертний від них наче б то навіть і з'явився, адже він має свій початок і він пов'язаний якимось чином саме з ними. Наш світ від початку не був ніяким досконалим. Та ж найперша людина була біблійною мовою "з глини" і ніякою досконалою бути принципово не могла. І смерть тут звичайнісінька реальність, яка існувала завжди. І їй для своєї появи не потрібне ніяке гріхопадіння. А щоб смерть не поглинула всіх, то бездоганно діє механізм розмноження. І так все було влаштовано й існувало завжди. Однак є інше. Існуванню людства тут дається характеристика як буття душевного, і протиставляється це всьому зовсім іншому буттю духовному. Спаситель і є носій відкривача іншого буття. І саме воно є досконалим і в ньому не було і не може бути смерті. Самі "Початки й Влади" і стратили носія духовного, який прийшов у світ їхніх рабів, щоб принести звільнення. І все це залишилося надійно написано пером у самому першоджерелі. Історично ж відомо, що на подібних віровчительних моментах на зорі християнської віри будувалося вчення в багатьох громадах, які абсолютно природно позиціювали себе християнськими. І вони нічого не знали ні про неандертальців, ні про динозаврів, ні про ДНК  і абсолютно не намагалися побудувати ніякої фантастичної біблійної зоології. А якби й дізналися, то сказали б, що все цікаво сходиться, а наука ніби навіть у майбутньому ще й підтвердила їхні вірування. І як би сприйняли теологічну еволюцію? А сприйняли б скоріше схвально, як само собою зрозуміле, тільки б назвали речі своїми іменами й пов'язали б історію стародавніх людей із лабораторією цих самих "Початків і Влад" та ще й оцінили б подібні експерименти злочинами "генних інженерів". Адже саме для мешканців лабораторії раптом настав порятунок, а її господарі дуже і дуже проти, щоб їхнім захопленням раптом настав несподіваний негаданий кінець.

Для наукової картини такий підхід виникнення світу - всього лише релігійна інтерпретація, ну а для самої релігійної картини - приклад одкровення і гнозису, що відкриває найважливіший кут зору для розуміння й осмислення. І історично християнська історія пройшла своєрідну розвилку, коли подібні погляди були позначені гностичними єресями, світ цей був позначений спочатку божественним і хто міг взагалі знати, що могилу стародавньої людини одного разу відриють і неандерталець так підступно звідти запустить свій кругляк, здавалося б, у таку непорушну найважливішу віровчительну побудову. На зорі виникнення релігії в бій ішли апологети єресіологи, далі картельні заходи інквізицій, нині ж апологети воюють проти картин світобудови картинами біблійних зоологій. Але залишимо цю війну і підемо далі, у цікаве переплетення сучасності, туди де ті давні гностичні єресі несподівано з'єдналися з сучасними вишукуваннями в галузі вивчення людської свідомості та психіки.

Природно, що науковий підхід у вивченні питання появи розумного життя і свідомості не сприймає існування впливу на це життя якихось надприродних сил. Для картин еволюції зовнішні сили обов'язково мають бути присутніми, але вони цілком матеріальні, як сонячна енергія або в принципі енергії різних випромінювань, як живильник росту і причина генетичних збоїв. Наукові картини не можуть досліджувати те, що принципово виходить за рамки матеріального, чи то питання посмертного буття, чи то існування іншого нематеріального розуму. Але до цієї сфери вдається і нею оперує вже релігія. У нашій же публікації ми акцентуємо на тому, що раптом виявилося спільним для двох сторін: релігійної та наукової, спільним місцем перетину наукових розвідок і християнських гностичних поглядів у царині людської психіки, явища свідомості та її виникнення. Цікаві висновки в цьому напрямі були озвучені й після вивчення відкритих ранньохристиянських текстів бібліотеки Наг-Хаммаді.

Колись виниклий Карл Густав Юнг, який інтерпретував Валентинів міф, розглядав людську психіку на прикладі айсберга, з невеликим видимим боком і прихованою глибинною частиною, яка, втім, тримає на собі видиму частину. Інтерес представляла саме та невидима глибинна частина, яка була описана несвідомим, і далі розширювалася до уявлень про несвідоме індивідуальне і колективне, і на цьому опис не закінчувався. Дослідниця ж давніх християнських гностичних християнських текстів і традицій Елайн Пагельс відзначає цікаві приклади перетинів гностичних картин і психоаналізу. "Психоаналітик Карл Густав Юнг інтерпретував Валентинів міф про створення як опис психологічних процесів. Валентин розповідає, як усі речі з'являються з "глибини", "безодні" - у термінах психоаналізу, з несвідомого. З цієї "глибини" виникають Розум та Істина, а від них, своєю чергою, Слово (Логос) і Життя, і саме Слово привело людство до існування. Юнг читав це як міфологічну розповідь про виникнення людської свідомості". [2] Сам Юнг у своїй дослідницькій і практичній роботі черпав натхнення з тих давніх релігійних уявлень. Його попередник по вишукуваннях психоаналітик Фрейд запропонував терапевтичну методику, коли терапевт допомагає пацієнтові його негативні процеси з по суті таємничої для нього і закритої для розуміння області несвідомого вивести в усвідомлювану область розуму, досягаючи цим лікувального ефекту.Далі це було взято на озброєння психологією і, наприклад, розлого і специфічно розвинуто в уявленнях і практиках по суті лікувальної терапії трансперсональної психології доктором Станіславом Грофом.

На основі поглядів Фрейда Елайн Пагельс проводить паралелі з життям у "світлі розуму" християнської гностичної традиції. При цьому вона зауважує, що психотерапевти, на відміну від гностиків, "не вважають свою спробу розкрити те, що в середині психіки, еквівалентною розкриттю таємниць всесвіту. Проте багато гностиків, подібно багатьом художникам, шукали внутрішнього самопізнання як ключа до розуміння універсальної правди - "хто ми, звідки ми прийшли, куди йдемо". Згідно з Книгою Фоми, той, хто не пізнав себе, не пізнав нічого; той, хто пізнав себе, вже отримав також знання про глибину всього [2]. Це зрозуміло, оскільки гностик не розробляв медичні практики для широкого вжитку, але був спрямований як релігійний учень на щось інше. Проте що могло бути за всім цим і що було вихідною точкою та послужило поштовхом до такого специфічного релігійного самопізнання?