ПРО НЕАНДЕРТАЛЬСЬКУ ПІДСТУПНІСТЬ
І САМОПІЗНАННЯ В РАННЬОМУ ХРИСТИЯНСТВІ
Частина I

Археологічні знахідки залишків цікавих давніх істот, які дослідники назвали неандертальцями, кроманьйонцями та іншими, а потім розвиток технологій з вивчення їх ДНК, виявляється, створюють проблеми для релігійного ортодоксального погляду, породжують питання і створюють небезпечні та заборонені області. Для наукового та атеїстичного погляду ці знахідки стають основою картини еволюції, тоді як креаціонізм (картина Божественного створення) намагається вмістити ці відкриття в рамках своїх уявлень, і це робиться строго у зворотному хронологічному порядку. Для картини еволюції людина є останнім етапом розвитку таких істот, для креаціонізму - все винятково навпаки, ці менш розвинені істоти мають з'явитися після створення першої людини та бути або деякими гріховними мутантами, або просто незвичайними тваринами. І, здається, які можуть бути відносини релігійного погляду до роботи археологів або генетичних інженерів? Проте ситуація тут набуває драматичного оберту. Неандертальці зі своїм вищиром та кам'яними знаряддями руйнують ні більше, ні менше, як усі (!) найважливіші основи ортодоксального християнського вчення та, бувши давно померлими, вони вдаються до знищення уявлень про спасіння та небесне царство після смерті, загалом все, що можна знищити. І релігійні апологети це усвідомлюють і тому усіляко висміюють атеїстів-вчених, їх відкриття та їх картини про походження нашого світу. Проте ця війна почалася набагато раніше, ніж почалось вивчення ДНК, а корінь успіху атак мерців на християнство лежить у його історії на початках зародження. Але все по черзі.

Що ж так лякає у висновках археології? Християнство від самого початку і незаперечно проголошувало смерть Божим ворогом. Бог не створював смерть. Страх перед повним зникненням, страх перед зникненням у свідомості дитини, що вмирає, страх перед зникненням коханої людини. Навіть не потрібно вчитися цьому, кожен переживе смерть. Для християнства смерть - ворог Бога і людини. Проте є вість про воскресіння Спасителя і віра в майбутнє воскресіння. Смерть - останній бастіон, останній ворог. Її падіння - початок нового, вже спасенного світу. Проте як вона з'явилася взагалі? Відповідь на це питання мала дати концепція про гріхопадіння першої людини, Адама. І тут смерть увійшла в Божий світ разом із першим непослухом, проте вважається, що був розпочатий і план спасіння. Але воно почалося з виправлення наслідків гріхопадіння, спочатку людина повертається до Бога, усуваючи первинну причину, а в кінці вже буде переможений і наслідок того першого гріха - сама смерть. Перший божественний світ впав, але він буде відновлений. Проте якщо смерть була у світі взагалі, як вибудовується в науковій картині, то немає і первинної причини й повністю руйнується весь віровчительний ланцюжок. Адже в такому випадку смерть не залежить від жодного гріхопадіння, а відповідно і таке спасіння від жодної смерті не рятує. Адже якщо гріхопадіння не є причиною смерті, то і його виправлення спасінням нічого не принесе для вічного життя. Якщо смерть була до гріхопадіння, то спасіння загалом зайве і чи було воно взагалі? І яка в такому випадку користь спасіння від того, чого ніколи не було. І хто є творцем такого смертного створіння? Таким чином, гріхопадіння після існування смерті порушує весь порядок, і цей весь сюжет насправді виявляється релігійною вигадкою. Тому для суворого фундаменталістського креаціоністського погляду те, що може говорити про смерть до появи Адама - строго заборонено. Так з'являється так звана "біблійська зоологія", в якій навіть древні хижаки та паразити, ікла та гострі роги - строго заборонено. Їхнім створюються просто неймовірні казкові картини миттєвої трансформації травоїдних у хижаків, з появою іклів, зміною системи травлення та, відповідно, генетики, а також трансформації середовища проживання. Хай живе вся ця фантасмагорія, головне, щоб устояло віровчення. Адже все це має з'явитися лише після гріхопадіння, інакше картина спасіння - обман. Ліберальне крило креаціонізму під тиском наукових відкриттів та зображень уступає позиції, кажучи, що перший рай був, але був лише в одному місці, а навколо був природний світ дикої природи. Найбільше вільнодумне крило служителів, як, наприклад, папа Франциск, під тиском наукових зображень висловлюється загалом про еволюцію як про божественний інструмент створення, що називають теїстичною еволюцією, яка врешті-решт привела до появи розумної людини. Проте неандертальці, як для фундаменталістів, так і для лібералів, відіграють тут жахливу роль. І ось чому.

Щоб зрозуміти, чи були давні печерні істоти схожими на нас, насправді не потрібно мати розшифровку ДНК. У релігійному ключі, а саме в ньому ми зацікавлені, є дуже простий критерій визначення. Це не знаряддя праці, які можна спробувати виявити у сучасних приматів, а відношення живих істот до своєї смерті. Як саме та чи інша істота сприймає смерть? Лише люди ховають своїх померлих, проводять їх у дорогу в надії та вірі в інший світ і інше життя. Такі не можуть прийняти зникнення свідомості та дуже болюче та гостро сприймають питання кінцевості свого існування, створюючи свої вірування в подальше існування. І ті давні печерні істоти - такі ж люди, як і ми, хай і дикі, мало інтелектуальні, з іншим емоційним пристроєм, але все-таки саме такі, що починали усвідомлювати своє існування та смерть як ворога, долаючи свою кінцевість своєю вірою. І попри страх, подовжували життя свого роду в найважчих умовах, що їх знищували. Продовжували за допомогою механізму розмноження, що не залежав від їх знань і умінь. Представники теїстичної еволюції тут покірно вклоняються перед великим замислом творіння, подобається він їм чи ні. Проте якщо це так, то що ж робити з фундаментальним християнським твердженням, що Бог смерті не створював? Адже вся жахлива реальність буття в умовах холоду, голоду, вбивств, хвороб і зіткнення зі смертю - спочатку прийшла Згори. І це повністю скасовує те, що християнське вчення проголошує фундаментальним і незаперечним. І якщо розвивати думку далі, то фундаментальні твердження ставлять і подальші гострі питання.

Сама теологічна еволюція цілком передбачає втручання сил згори на здійснення стрибків розвитку. Як відомо, ДНК тих давніх людей мала відмінності від ДНК нинішньої людини розумної. Відповідно і момент того ж біблійного створення Адама також може сприйматися черговим таким втручанням. У такому разі виходить, що найкраща і нині сучасна модель врахувала в собі результати експерименту та практичної перевірки моделей попередніх. Однак наша планета в такому разі - велика біологічна лабораторія, випробувальний полігон, на останньому етапі якого ми й живемо як представники тієї самої останньої моделі. Це якщо називати речі своїми іменами. Цікаво, що з причин гуманності люди самі накладають заборони на подібні генетичні експерименти, усвідомлюючи наслідки у вигляді страждання нових істот і називаючи такі методи неприпустимими та злочинними. Але чомусь теологічна еволюція викликає в її послідовників трепет? А хто піде проти системи, що дала обіцянку вічного життя? Якщо ж бути чесним до кінця, то проголошуючи, що Бог смерті не творив, і вона є ворог, потрібно чітко визнати, що нічого божественного у світі теологічної еволюції немає і бути не може, а питання релігійного порятунку за таких обставин мало б мислитися і будуватися в зовсім іншому ключі. Але на зорі християнства звісно ж не було ні археології, ні генної інженерії з вивченням ДНК, щоб той стародавній світ спостерігати, аналізувати й робити висновки. Не було запитань до генних інженерів, проблем клонування та запитань роботи штучного інтелекту і критерію його співвіднесення з інтелектом людини. Однак якимось неймовірним і дивовижним чином ранньохристиянська думка все-таки пов'язаними з усім цим питаннями чомусь серйозно переймалася. І нехай не було стародавнього археологічного світу, але все-таки був той самий незмінний рідний світ наш, і хтось раптом подивився на нього без рожевих релігійних окулярів і конкретно мав щось на все це у своєму розумі. Але про цей цікавий і дивовижний феномен - далі.